Фонематичний слух

    Спеціальна освіта: стан та перспективи: матеріали Всеукр.  (заочної) наук.-практ. конф. Присвяч.. 5-річчю кафедри корект. освіти та спец. Психол. (Харків, 17-18 травня 2017 року) / ред. кол. О.І.Проскурняк, В.Є. Коваленко, А.В. Явтушенко; Департамент науки і освіти, Харків. обл. держ. Адмін.., Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради – Харків, 2017. – 406 с. Стаття вчителя-логопеда Гармаш О.І.

З самого раннього дитинства, дитина, що нормально розвивається, чує звуки оточуючого світу, бачить артикуляційні рухи дорослих і намагається їх наслідувати. При цьому дитина постійно стикається з різноманітністю звучання фонем рідної мови: одні і ті ж звуки зовсім по іншому вимовляються дорослими і дітьми, чоловіками і жінками. Кожна людина має індивідуальні особливості вимови звуків: один говорить тихо, інший – голосно; дитина вимовляю звуки дзвінким високим голосом, а дорослий чоловік – низьким, хриплим і т.д.

Індивідуальний варіант звучання фонем визначається не однією ознакою, а сукупність, що включають не лише компоненти, що чуються( шумові, частотні та висотні характеристики), але і зоровий образ, і рухові відчуття, що виникають при звуковикові. На думку Н.І.Жинкіна, до ознак звуку відносяться і самі процеси кодування, які відбуваються при переході сигналу від периферії нервової системи до центру.

Фонематичний слух починає розвиватися з самого народження дитини. Звуки мови дитина починає чути з перших годин життя. Мати розмовляє з нею тоді, коли малюк ще не в змозі що-небудь сприйняти і зрозуміти, але мозок маленької людини володіє природженою підвищеною чутливістю до усного мовлення, що зберігається протягом усього дошкільного дитинства. Спочатку це реакції на звукові сигнали, потім розрізнення інтонації і ритму. Поступово малюк починає вслухатися у слова, зіставляти їх звучання, намагатися повторювати їх, починає чути і розрізняти звуки рідної мови.

Розрізнення звуків мовлення, тобто фонематичний слух, є основою для розуміння того, що ми говоримо. При несформованості мовленнєвого звукорозрізнення дитина сприймає ( запам’ятовує, повторює, пише) не те, що їй сказали, а те, що вона почула ( іноді точно, а часом дуже приблизно). «Ліс» перетворюється в « лист» або «лиса». Особливо яскраво недостатність фонематичного слуху проявляється під час навчання читання та письма.

Значну роль у розвитку фонематичного сприймання відіграє лінгвістичний досвід дитини, її постійне спілкування з дорослим, зокрема, сприймання мовлення оточуючих дитину людей. Саме через слово, його семантику, з появою більш чітких та диференційованих артикуляційних навичок, удосконалення мовленнєвого слуху у дитини на початку 2р. життя починає формуватися фонематичне сприймання.

В поступовому розвитку фонематичного сприймання дитина починає із слухової диференціації далеких звуків ( наприклад, голосних – приголосних), потім переходить до розрізнення найтонших деталей звуків ( дзвінких – глухих чи м`яких – твердих приголосних). Подібність артикуляції останніх потребує від дитини загострення слухового сприймання і необхідності куруватися лише слухом. Отже, дитина починає з акустичної диференціації звуків, потім вмикається артикуляція, і нарешті, процес диференціації приголосних закінчується акустичним розрізненням (Д.Б.Ельконін, Н.Х.Швачкін, С.Н.Ржевкін).

Дослідження ряду психологів, педагогів, лінгвістів (Д.Б.Эльконіна, О.Р.Лурія, Д.Н.Богоявленського, Ф.А.Сохіна, А.Г.Тамбовцевої, Г.А.Тумакової та ін.) підтверджують, що елементарне усвідомлення фонетичних особливостей слова, що промовляється, впливає і на загальномовленнєвий розвиток дитини - на засвоєння граматичної будови, словника, артикуляції і дикції. Порушення фонематичного сприймання часто є первинним дефектом в складній структурі мовних порушень, впливає на подальший розвиток усного та писемного мовлення дитини. Фонематичне сприймання, є одним з базових ланок мовленнєвої діяльності, забезпечує і інші види психічної активності дитини: перцептивную, когнітивну, регулятивну діяльність та ін. за даними багатьох авторів, несформованість фонематичного сприйняття займає одне з перших місць серед причин, що призводять до навчальної дезадаптації дітей дошкільного та шкільного віку, що проявляється у вигляді стійких фонематических дисграфий, дислексий.

Недорозвиток фонематичних процесів може спричиняти вади звуковимови, порушувати нормальний розвиток письма і негативно впливати на розвиток лексичної та граматичної будови мовлення. Вади звуковимови з проявами недорозвитку фонематичного сприймання найбільш поширені у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку (Савченко М.А., Дьоміна І.П., Єфіменкова Л.М., Місаренко Н.Г., Фомічова М.В.). їх усунення полягає у постановці та автоматизації звуків, а також в одночасному розвитку спеціальних лінгвістичних здібностей - фонематичного сприймання, уявлення, аналізу та синтезу, бо без повноцінного сприймання фонем, без чіткого їх розрізнення неможливе їх вірне вимовляння, що у майбутньому спричиняє гальмування розвитку усіх сторін мовлення.

Відсутня диференціація звуків мови на слух. Слово сприймається глобально і пізнається по загальному звуковому «малюнку» з опорою на просодичні особливості (інтонаційні - ритмічні характеристики). Розуміння мови не розвинене.

Сприймання і розуміння мовлення здійснюється за допомогою мовного (фонематичного) слуху Встановлено, що вже на ранніх етапах розвитку мовлення дитина «вловлює» деякі диференційні ознаки фонем. Трирічна дитина, не вимовляючи ще правильно звуки рідної мови, здат­на вже визначити, правильно чи ні вони звучать у мовленні людей, що оточують її. Це можливо завдяки наявності фонема­тичного слуху і фонематичного сприймання.

Фонематичне сприймання —це здатність розрізняти фонеми і визначати звуковий склад слова. Саме фонематичне сприймання допомагає відповісти на запитання: Скільки складів у слові сом? Скільки в ньому звуків? Який приголосний звук стоїть у кінці слова? Який голосний звук усередині слова?

Правильний розвиток фонематичного слуху і фонематичного сприймання покладено в основу безпомилкового засвоєння письма і читання в процесі шкільного навчання.

Фонематичний слух і фонематичне сприймання — це тонкий систематичний слух, що дає змогу розрізняти і впізнавати фонеми рідної мови. Фонематичний слух є частиною фізіологічного слуху, спрямований на співвіднесення і зіставлення звуків, які дитина чує, з їх еталонами, що зберігаються в пам'яті людини впорядковано — в «решітці фонем».

Фонематичне сприймання – це процес прийому, розрізнення звуків мовлення за фізичними та акустичними ознаками, розпізнавання у них загальних звукотипів (фонем). Фонематичне сприймання лежить в основі розуміння мовлення та засвоєння мови.

Мовлення дітей з ФФН характеризується неправиль­ною вимовою звуків: пропусками, спотвореннями, замінами. Найтиповішими є заміни звуків на більш прості за місцем і способом артикуляції При цьому дитина той самий звук може замінювати різними звуками. В низці випадків дитина може правильно вимовляти ізольований (окремий) звук, а в самостійному мовленні замінювати, спотворювати його.

Таке порушення звуковимови у дітей безпосередньо зумовлене несформованістю у них фонематич­ного слуху.

Виділяють три можливі стани у разі недорозвинення фонематичного слуху:

• недостатній розвиток і впізнавання тільки тих звуків, вимо­ва яких порушена;

• недостатній розвиток значної кількості звуків із різних фо­нематичних груп за відносно сформованої вимови їх;

• глибоке фонематичне недорозвинення, коли дитина прак­тично не може виділити їх зі складу слова, визначити по­слідовність звуків у слові.

Поряд з порушеною звуковимовою у дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням спостерігаються помилки в складовій структурі слова і звуконаповненості (кількість і порядок звуків усередині кожного складу.).

Нерідко в окремих дітей з ФФН спостерігаються труднощі у вимові слів зі складною складовою структурою і в збігу приголосних, а також речень, що складаються з подібних слів (це стосується насамперед незнайомих і важких слів). Вимовляючи такий лексичний матеріал, вони перекручують звуко-складовий малюнок слів: опускають склади, переставляють їх місцями і замінюють, можуть пропустити або, навпаки, додати звук усередину складу.

Психолого-педагогічна характеристика дітей з фонетико-фоне-матичним недорозвиненням мовлення. Крім зазначених вище порушень мовленнєвого (вербального) характеру, окремо слід схарактеризувати можливі особливості в перебігу вищих психічних функцій у дітей з ФФН:

• увага у таких дітей може бути нестійкою, нестабільною і ви­черпуватися, а також слабко сформованою, довільною, коли дитині важко зосередитись на одному предметі і за спеціальним завданням переключитися на інший;

• пам'ять може не відповідати нормі. При цьому дитині потрібно більше часу і повторів, щоб запам'ятати заданий матеріал;

•спостерігаються особливості у перебігу мисленнєвих операцій: поряд з переважанням наочно-образного мислення у дітей можуть виникати труднощі в розумінні абстрактних понять і відношень. Швидкість перебігу мисленнєвих операцій може бути дещо уповільненою, внаслідок чого уповільнюється сприймання навчального матеріалу.

Отже, характер описаних порушень свідчить про недостатність фонематичного слуху і сприймання у дітей з ФФН. Без спеціальної корекційної роботи дитина не навчиться розрізняти і впізнавати фонеми на слух, аналізувати звукоскладову будову слова, що призводить до появи стійких помилок в оволодінні писемним мовленням.

Література:

1.  Бельтюков В. И. Взаимодействие анализаторов в процессе восприятия и усвоения устной речи (в норме и патологии) / В. И. Бельтюков. – М. : Педагогика, 1977. – 176 с.

2. Колесникова Е.В. Развитие фонематического слуха у дошкольников / Е.В. Колесникова – М., 2002.

3. Соботович Е. Ф. Формирование перцептивного и смыслового уровня восприятия речи (слов) в процессе онтогенеза / Е. Ф. Соботович, И. Э. Соботович // Інтеграція аномальної дитини в сучасній системі соціальних відносин. – К., 1994. – С. 271–273.

4.Ткаченко Т.А. Логопедическая тетрадь. Развитие фонематического восприятия и навыков звукового анализа /Т.А. Ткаченко– СПб., 1998